Сьогодні у Тернопільській міській центральній бібліотеці відбулася зустріч між письменником-перекладачем та студентами Галицького фахового коледжу ім. В’ячеслава Чорновола. Юрій Завадський із захопленням розповідав про своє хобі, яке переросло в роботу, презентував нову серію поетичних перекладів та продекламував декілька віршів.
Юрій Завадський – тернопільський поет, видавець, перекладач, кандидат філологічних наук, директор та головний редактор видавництва «Крок». Пише українською та польською мовами.
«Крок», як говорить сам письменник, заснував його батько в 1908 році. Поступово воно переродилося в підприємство, яке виготовляє великогабаритні світильники, як підрозділ в 2009 році народилося видавництво.
“Точка перетину не простих доріг, але, ступивши на цей путь, кожен зможе віднайти щось своє, рідне”
Слова Юрія Завадського про «Крок»
З початку заснування, видавництво видало ряд цінних наукових праць та літературних книг. Стало поштовхом до розвитку культурної роботи в Тернополі та поза його межами. Однією з головних спеціалізацій видавництва є перекладні проєкти, що існують завдяки тісним зв’язкам з Іспанією, Каталонією, Польщею, Швецією, Австралією, Новою Зеландією та США.
Для студентів кафедри журналістики Юрій Завадський дав невеличке інтерв’ю
- Чи виникало у Вас бажання повернутись до викладацтва?
- Звісно, я часто вагався. Проте згадуючи ті часи, розумію, що б не повернувся. Я важко підпорядковуюсь, не можу працювати в ієрархії, тому і пішов звідти.
- Чи хотіли б Ви змінити сферу діяльності?
- Я все життя цікавлюся Полінезією та Тихим океаном. Видав кілька книжок про це. Я захоплююся літературою поетів Нової Зеландії. Інколи була спокуса купити собі квиток в одну сторону і не повертатись, але це лише мрії.
- На яку вікову категорію націлені Ваші книги?
- Не шукайте книжки, які начебто відповідають вашому віку, ніхто не знає скільки вам насправді. Поезія в моїй серії висвітлює світ такий, як він є. Вона може бути важкою для непідготовленої або вразливої людини. Варто пам’ятати, що слово має велику силу, з ним треба бути обережним. Натомість я би порадив бути сміливим і вивчати нову, незвідану літературу. В цьому вам може допомогти нова серія перекладів видавництва «Крок».
- Як на поезію вплинула війна?
- Коли людям важко, вони звертаються або до релігії, або до мистецтва. В часи кризи, відбувся маштабний продаж прози. Книгарні “Є”, в яких до війни продавалась російськомовна література, почали виставляти наші поетичні книжки ближче до ока читача. Виявилось, що люди потребували цього, поезія стала судном порятунку від зовнішнього світу.
- Для чого письменникам псевдонім?
- Коли я починав писати, то задумувався над тим, що під псевдонімом не заховатися. Якщо наполегливо працювати, то не важливо чи це ім’я, чи назва фірми, вона перетворюється в бренд.
- Чому Ви обрали саме цей жанр?
- Для мене, це особисте. Я писав поезію відколи себе пам’ятаю. Напевне існує такий ґатунок людей, які не люблять сюжети. Найчастіше це їх і приводить до поезії. Вірші не мають сюжету, а мають мотив, легке навіювання. Прочитавши поезію ти залишишся не зі знаннями, а з легким образом в голові - враженням. Саме це мене і захоплює.
- Який поет Вас надихнув розпочати свою діяльність?
- Завжди є люди, які штовхають на щось. Моїм шкільним захопленням був Володимир Маяковський. Його книги виявилися великим відкриттям, аж доки я не познайомився із творчістю Михайла Семенка – українського футуриста. Пізніше відкрив для себе польського класика XX ст. Тадеуша Ружевича. Також з українських письменників великий вплив на мене і до сьогодні має Василь Стус. Багато його поезій я знаю на пам’ять та перекладаю його для закордонних читачів.
- Який був Ваш перший вірш та про, що він був?
- Василь Стус колись написав короткі автобіографії “До читача” . В одному з фрагментів занотовано, що в шкільні роки чоловік щось заримував про собак. Я також спробував, вже й не пам’ятаю, що з того вийшло, але це не був поетичний текст, це радше спроба.
- Як Ви навчилися писати поезію?
- Я брав приклад з інших письменників. Багато сидів в читацькому залі і копіював. Саме це дало мені розуміння самої техніки. Я навмисне не зберігав вірші, бо копії - це копії, вони ніяк не презентують людину, як особистість. Мені було цікаво, а що можу написати Я?
В кінці заходу студентам була надана можливість поспілкуватись з журналістом особисто та зробити спільне фото на пам’ять. Дякуємо за корисну зустріч організаторам та самому видавцю, що знайшов час і передав свою мудрість дітям.
Автор: Юлія Цпін
https://gi.edu.ua/novyny/item/1287-studenty-hrupy-fi11-ta-zh11-vidvidaly-ternopilsku-misku-tsentralnu-biblioteku#sigProIdc00eff67bf