Одногрупниця Ірина Свистун каже, що цьогоріч планували організувати зустріч випускників. Його не бачила багато років, але він залишався найяскравішим спогадом про студентські роки.
– Дерех... Ти, мабуть, забув історію з годинником, який зламав мені. Я тоді плакала, бо то було цінно для мене. А ти... Ти здивовано дивився, не розуміючи, що цінного у дешевих речах. Цей годинник завжди нагадуватиме про тебе. І я б купувала тобі такий щороку, лиш би ти жив. Ти, напевно, зараз регочеш, не розуміючи, як можна другий день поспіль плакати за тим, кого не бачиш 15 років... Я не завжди розуміла тебе, інколи навіть заздрила. Хотіла мати хоч трішки такого таланту, відчувати себе так само вільно, як ти, оскільки не бачив рамок, у які заганяє себе більшість. Для мене ти залишишся 20-річним веселим дивакуватим юнаком. Спи спокійно, Друже, а я берегтиму тебе у пам'яті, як той годинник – спогад про надзвичайну людину... – пише одногрупниця Ірина Свистун.
Запам’ятався Віталій також Ользі Слєпцовій. Вона викладала «Комп’ютерно-видавничі технології». Каже, його група була однією з перших у її викладацькому досвіді, а студенти – всього на декілька років молодші.
– Віталік був дуже позитивним, світлим, щирим. У групі, де більшість дівчат, вони з Андрієм Шкулою, якось так гарно вписувались. Всі дружили. У Віталіка було гарне почуття гумору на всі випадки життя. Знаю, що з часом воно набуло інших відтінків, але не зникло. Важко писати: «був», «було» (в минулому часі). Він виріс і став свідомою, патріотичною, цікавою особистістю… І тут його забирає війна. Чомусь вона бере найкращих. Однак він залишився у нашій пам’яті. Світлій пам’яті. Герої не вмирають.., – згадує Ольга Слєпцова.
Три дисципліни: «Загальне редагування», «ОРМ», «Редагування навчальної і довідкової літератури» викладала у нього Тетяна Василівна Решетуха. Пригадує Віталіка (так його називає) щирим, добрим з «веселими бісиками» в очах. Він, каже, не належав до числа найстаранніших студентів групи, але завжди був чесним перед собою й іншими.
– Його життя не закінчувалось лише навчальними заняттями у коледжі, а радше коледж доповнював його життя: він повнився ідеями, історіями, витівками. Віталік завжди тримав слово і відповідав за свої вчинки. Пригадую, якось хлопці з його групи вчинили нерозсудливо (хто з нас у підлітковому віці не чинить часом необдумано?!). За когось прийшли «з’ясовувати ситуацію» батьки, а Віталік – вибачався сам. Самостійний і самодостатній, – згадує Тетяна Василівна.
Після навчання Віталій працював журналістом газети «20 хвилин». Через кілька років відгукнувся на запрошення ЦК видавничої справи поділитися досвідом з молодшими студентами.
– Говорив невимушено, без жодного менторства чи зверхності, хоча мав уже значний стаж роботи і не один цікавий проєкт за плечима. Розповідав про журналістські експерименти, давав практичні поради, не раз зриваючи сміх авдиторії, своєю безпосередністю, – розповідає Тетяна Решетуха.
Під час Революції Гідності Віталій Дерех став її активним учасником. У 2014 році пішов добровольцем у батальйон «Айдар» Збройних сил України. Віталій був командиром відділення протитанкового дивізіону штурмового батальйону «Айдар». Загинув біля Попасної на Луганщині.
– Коли дізналась, що з перших днів був на Майдані, що далі пішов добровольцем на Схід – не здивувалась. Це було так органічно для Дереха. Це не була чергова пригода. Це – стиль життя. Життя справжнього Українця, справжньої Людини. Переконана, що, відійшовши у засвіти, він далі трохи ніяково посміхається,читаючи чи чуючи про себе. Не був пафосним. Не вмів «красиво» говорити. Вмів чинити гідно, – каже Тетяна Решетуха.
Віталій Дерех виріс у вчительській сім’ї. Батько працював у Галицькому коледжі. Декілька років тому його не стало. Залишилася матір і брат.
– Віталій – син нашого викладача. Мирослав Дерех (батько Віталія) був спокійним, врівноваженим, а також патріотичним. Мабуть, велика сила волі та патріотизм передалися сину. Щойно відкрилася спеціальність «Видавнича справа та редагування», Віталій був у лавах перших студентів. Він ніколи не сидів на місці, мав безліч ідей, часто реалізував їх з пластунською молоддю на різних виховних заходах. Був першим під час Революції Гідності, першим пішов на фронт у 2014 році. Він з тих, що не бояться і не ховаються. Захищав рідну землю і нас з вами. Жив Україною! З такими людьми ми мали б розбудовувати Україну, – розповідає директорка Галицького коледжу імені В. Чорновола Марія Баб’юк.
Уся спільнота Галицького коледжу імені В. Чорновола, викладачі та студентство щиро співчувають рідним Віталія… Вічна пам’ять та шана Герою…
Наталя Борсук