«Імена, що стали безсмертними»

Чабан Андрій Олександрович (Ворон).

31 січня 1988 – 24 липня 2014

Тернопільська обл. – Луганська обл.

Андрій народився 31 січня 1988 в селі Залісці Збаразького району Тернопільської області (на той час). Після закінчення Залісецької загальноосвітньої школи навчався в Галицькому інституті імені В. Чорновола.

У 2008 році підписав контракт із Збройними силами України.

Служив на посаді інструктора відділення зв'язку 140-го окремого центру спеціальних операцій Генерального штабу ЗСУ.

Після того як росіянці віроломно та підло анексували Крим й окупували частину Донецької та Луганської областей Андрій перебував більше двох місяців у Херсоні, вже потім його направили на східні рубежі України.

24 липня він з побратимами здійснював патрулювання й бііля Пеервомайська, що на Луганщині. Спецпризначенці виявили диверсійну групу терористів. Загинув Андрій від кулі снайпера, врятувавши побратимів від загибелі ціною власного життя — група потрапила в засідку.

Нагороджений сержант Чабан Андрій Олександрович Указом Президента України від 8 серпня 2014 року № 640/2014 «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни - Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), Орденом «За Україну, за її волю» Спілки бійців і волонтерів АТО «Сила України».

Карп Анатолій Миколайович

31 березня 1999- 3 червня 2022

Тернопільська обл.- Харківська обл.

Анатолій народився 31 березня 1999 року в селі Великий Ходачків Козівського району Тернопільської області (на той час). Після закінчення 9 класу Великоходачківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів навчався в Галицькому коледжі імені В. Чорновола.

До лав захисників вступив добровольцем навесні 2022 року. Служив у десантно-штурмовому батальйоні військової частини А0281 95-ї бригади. Виконуючи бойове завдання, загинув 3 червня 2022 року поблизу села Довгеньке Ізюмського району Харківської області, весь цей час вважався безвісти зниклим. 1 листопада 2023 року “на щиті” повернувся до батьківського дому Карп Анатолій Миколайович.

Рідні загиблого отримали «Грамоту пошани та скорботи» від головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.

16 серпня 2024 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Дерех Віталій Мирославович (Сало)

31 вересня 1987 - 28 травня 2022

Тернопільська обл.- Луганська обл.

Віталій народився 3 вересня 1987 року в місті Тернополі . Навчався у місцевій середній школі №6. Закінчив Галицький коледж імені В’ячеслава Чорновола. Працював журналістом газети «20 хвилин». У 2013 р. від редакції їздив в експедицію в Південну Африку та Мадагаскар.

Був членом 15-ї сотні «Самооборони Майдану», що складалася переважно із пластунів. Водночас працював на Майдані як журналіст. Робив репортажі з Києва, надсилав до редакції фото і відео. Йому вдалося зафіксувати на камеру деякі найважливіші події, свідком яких він став: сутички 1 грудня біля Адміністрації Президента на Банковій, коли беркутівці жорстоко розігнали і побили людей; протистояння 19 січня 2014 р. на вулиці Грушевського.

Пластував в 29-у курені УПЮ ім. Юрія Старосольського, згодом разом із своїм гуртком «Сірі Вовки» (в якому також був Віктор Гурняк, Герой України, загинув в бою за Україну в 2014 р.) – в 77 курені УПЮ ім. Івана Гавдиди, де і був впорядником, коли перейшов в старші пластуни. Учасник та інструктор у військово-патріотичному таборі «Легіон».

У 2014 р. пішов добровольцем в батальйон «Айдар» Збройних сил України; воював до липня 2015 р. У 2016-2018 рр. працював в Муніципальній варті міста Івано-Франківськ, зокрема рятувальником. З початком російського вторгнення в Україну 2022 р. вступив до 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна, в складі якої брав участь в боях під Києвом, опісля на Луганщині. Керував розрахунком протитанкових засобів, з яким ліквідував не одну одиницю ворожої техніки та особового складу. Врятував життя багатьох побратимів. Під командуванням Віталія Дереха у травні 2022 р. розрахунок ПТРК «Скіф» («Стугна-П») знищив 15 одиниць техніки ворога.

Загинув Віталій Дерех 28 травня 2022 р. біля міста Попасна Луганської області внаслідок авіаційного удару. Віталій Дерех похований у рідному Тернополі на території Меморіального комплексу «Пантеон Героїв» на Микулинецькому кладовищі. У нього залишились мама, брат і кохана, друзі, побратими та величезна кількість людей, яких він надихнув своїм прикладом…

Віталію Дереху присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (8 липня 2023, посмертно) – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові. Удостоєний Віталій Дерех ордену «За мужність» III ступеня (6 вересня 2016) – за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. Також Віталій Дерех почесний громадянин міста Тернополя (22 серпня 2022, посмертно). Почесний громадянин Тернопільської області (2023, посмертно). У травні 2022 р. на честь Віталія Дереха назвали розрахунок 3-го батальйону Першої окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна.

Миколів Микола Іванович

18 квітня 1988 – 13 червня 2023

Тернопільська обл.- Донецька обл.

Микола народився 18 квітня 1988 року у селі Соснів (тепер Золотниківської об’єднаної територіальної громади) Теребовлянського району Тернопільської області. У мирному житті працював охоронцем в одному з супермаркетів Тернополя. Коли почалася повномасштабна війна, без вагань пішов захищати свій край.

Український військовик, солдат, стрілець-помічник гранатометника гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмової роти військової частини А3029. Загинув 13 червня 2023 року у жорстоких боях внаслідок танкового обстрілу, отримавши поранення несумісні з життям, біля населеного пункту Берестове Бахмутського району Донецької області.

28 липня 2023 року присвоєно звання «Почесний громадянин Тернополя» (посмертно).

Зубик Олег Володимирович (Старий)

15 серпня 1984 – 19 грудня 2022

Тернопільська обл.- Донецька обл.

Олег народився 15 серпня 1984 року в Бучацькому районі. Проживав у м. Тернополі. Навчався в Галицькому коледжі імені В’ячеслава Чорновола, потім на фінансовому відділення в Західноукраїнському національному університеті. Мав спеціальність бухгалтер-ревізор, податковий інспектор, але по ній не хотів працювати. Трошки таксував, взяв в оренду гараж і з хлопцями ремонтував машини. Потім сказав, що має бути там. І пішов в АТО.

Стрілець-снайпер механізованого батальйону 24 ОМБр. Вступив до лав ЗСУ 5 березня 2021 року. Під час військового вторгнення 24 лютого 2022 року захищав позиції біля Золотого на Луганщині. 29 квітня 2022 року був поранений біля Попасної, в селі Оріхово. У серпні 2022 року брав участь в боях на Миколаївщині, був поранений 6 вересня 2022 року біля села Тернові Поди. Повернувся в стрій у грудні, повністю не відновившись після поранення,обороняв Бухмут. 19 грудня 2022 року, виконуючи бойове завдання в населеному пункті Кліщіївка, під час бою витягнув з палаючого танка пораненого бійця, Камінського Олександра, мешканця міста Скалата Підволочиського району, передав його медикам, а сам повернувся в бій і загинув цього ж дня під час виконання бойового завдання в селі Кліщіївка на Донеччині.

• Хрест героя від в/ч0998;
• Орден 3 ступеня за мужність;
• Почесний громадянин м. Тернополя (посмертно);
• Пам’ятний лист від головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.

Кукурудза Володимир Васильович (Маямі)

20 липня 1995 – 5 червня 2023

Тернопільська обл.- Донецька обл.

Володимир народився в селі Федьківці Тернопільської області. Закінчив 9 класів Старовишнівецької школи та Галицький фаховий коледж ім. В. Чорновола. Згодом здобув вищу освіту у Тернопільському національному технічному університеті ім. І. Пулюя за спеціальністю "Фінанси і кредит". З 18 років працював на заводі "СЕ-Борднетце Україна" у Тернополі, де у 25 років уже був майстром зміни. Захоплювався футболом, любив читати.

Під час повномасштабної війни чоловік став військовослужбовцем Збройних Сил України. Ніс службу у лавах Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. 1 березня 2022 року Володимир став гранатометником механізованого батальйону військової частини А0222.

Загинув герой 5 червня 2023 року, виконуючи свій військовий обов'язок у бою на Донеччині.

Левків Михайло Богданович

20 листопада 1985 – 12 грудня 2022

Тернопільська обл.- Харківська обл.

Михайло народився 20 листопада 1985 року в Тернополі. Працював головним спеціалістом з охорони праці, соціальним інспектором – головним спеціалістом управління соціального захисту, з грудня 2021 – у відділі прийому громадян Тернопільської міської ради.

25 лютого 2022 року за покликом серця, без вагань, добровільно став до лав 105-ої окремої бригади територіальної оборони, щоб зі зброєю в руках вигнати московських окупантів. Був стрільцем 1-го взводу третього відділення. З квітня 2022 року – на фронті.

Загинув 12 грудня 2022 року на Харківщині, неподалік Куп’янська, від осколкового поранення під час танкового обстрілу.

Михайла Левківа поховали 16 грудня 2022 року на Пантеоні Героїв Тернополя, що на вул. Микулинецькій.

Згідно рішення сесії Тернопільської міської ради від 19 грудня 2022 року, за вагомий особистий внесок у становлення української державності та особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Тернополя».

Рудий Андрій Ярославович(Фокстрот)

6 грудня 1996 – 25 вересеня 2022

Тернопільська обл.- Харківська обл.

Андрій народився 6 грудня 1996 року. Навчався у школі с. Мар’янівка, згодом закінчив Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Після проходження строкової служби підписав контракт зі Збройними силами України. Від 2017 року воював у зоні АТО/ООС.

Молодший сержант, командир взводу протитанкових керованих ракет бригадно-артилерійської групи 80-ї окремої десантно-штурмової бригади (в/ч А0284). У ході повномасштабного російського вторгнення знищив зі «Стугни» 8 танків окупантів. Загинув 25 вересня 2022 року на Харківщині.

За бойові заслуги його нагородили орденом "За мужність" ; другого та третього ступенів, а також відзнакою “Сталевий хрест” , медаллю “Операція об’єднаних сил. За звитягу та вірність»”

Покітко Богдан Іванович

16 січня1990 – 16 лютого 2023

Тернопільська обл.-Донецька обл.

Богдан народився 16 січня 1990 року у місті Тернополі. Навчався в Тернопільській загальноосвітній школі № 2. Закінчив факультет видавничої справи та редагування Галицького коледжу імені В’ячеслава Чорновола.

Мобілізований 18 січня 2023 року. Проходив службу в складі 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону. Загинув 16 лютого 2023 року в районі села Роздолівка в Донецькій області під час виконання бойового завдання. Отримав нагороди:

• орден «За мужність» III ступеня (9 серпня 2023, посмертно) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку.
• почесний громадянин міста Тернополя (3 березня 2023, посмертно) — за вагомий особистий вклад у становленні української державності та особисту мужність і героїзм у виявленні у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Побережник Андрій Дмитрович

13 грудня 1987 – 19 червня 2022

Тернопільська обл.-Луганська обл.

Андрій народився 13 грудня 1987 року в Тернополі. Вчився у Тернопільській загальноосвітній школі-ліцеї №13 імені Андрія Юркевича, ліцеї Галицького коледжу. Вищу освіту здобув у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності.

З початком АТО Андрія призвали на військову службу. Брав участь в бойових діях в складі 128 гірсько-штурмової бригади, в тому числі, в боях за Дебальцеве. Воював більше року. Був серед тих, хто виходив з Дебальцевого. Тоді вижив. Трохи мав обмороження ніг, але вижив!

З початком повномасштабного вторгнення одразу знову вирушив на фронт. Проходив військову службу за посадою стрільця-помічника гранатометника 3-го гірсько- штурмового взводу 1-ї гірсько-штурмової роти військової частини А3715.

Загинув 19 червня 2022 року в результаті ворожого артилерійського обстрілу поблизу м. Лисичанська на Луганщині.

За особисту мужність нагороджений орденом “За мужність”; III ступеня та удостоєний звання “Почесний громадянин міста Тернополя”

Чудик Роман Ярославович

28 вересня 1991 – 9 лютого 2026

Тернопільська обл.-Харківська обл.

Героїчно завершив свій шлях на землі наш захисник Чудик Роман Ярославович. Воїн загинув 9 лютого під час виконання бойового завдання на Харківщині. Кожен полеглий воїн - це невимовна втрата для Тернополя.

Місце загибелі: Харківська область, під час виконання бойового завдання.

Підрозділ: Боєць 3-ї окремої штурмової бригади.

Шлях: Роман став на захист України навесні 2022 року. Йому було 34 роки. Військова частина А4638, молодший сержант

Звання «Почесний громадянин міста Тернополя» посмертно присвоїли Роману 20 лютого 2026 року.

Кравчук Віктор Мирославович

15 березня 1988 – 15 січня 2026

Тернопільська обл.- Донецька обл.

Віктор народився 19 березня 1988 року в селі Кобиловолоки, проте останнім часом проживав у Тернополі. Життя захисника обірвалося 15 січня 2026 року в районі населеного пункту Вільне Покровського району Донецької області. Він загинув під час штурмових дій ворога, до останнього подиху виконуючи свій професійний та військовий обов’язок.

Віктор Кравчук був бойовим медиком Національної гвардії України, який, ризикуючи власним життям, рятував побратимів і до останнього залишався вірним військовій присязі та своєму обов’язку перед Батьківщиною.